категорії: література, літературна рецензія
«Майдан. Жінка» Анні Ерно: пошуки свого місця людиною та нацією
Батьки завжди займають особливе і виняткове місце в житті кожної людини; попри сварки, розходження в поглядах, різні життєві прагнення, людина все ж не перестає любити тих, хто її породив. А справжнє і повне усвідомлення цінності батьків, на жаль, досить часто приходить лише по їхній смерті. Приблизно так сталося у випадку відомої французької письменниці Анні Ерно, дві повісті якої – «Майдан» та «Жінка» – складають дилогію авторчиних спогадів про батьків, що вона їх написала майже одразу після смерті батька, а згодом – матері. Саме ці два твори нещодавно випустило однією книжкою харківське видавництво «Фоліо».
27 березня у квартирі «Бабуїн» відбулася чергова літературна дискусія, зорганізована видавництвом «Зелений пес». Цього разу для обговорення було обрано тему «Шевченківська премія: «дерибан» державних коштів чи вшанування достойних?» Взяти участь у ній погодилися такі відомі в літературному світі люди, як Дмитро Стус, Тарас Федюк, Микола Жулинський, Дмитро Лазуткін, Богдан-Олег Горобчук та Оксана Забужко. Вели дійство брати Капранови.
Перелік творів сучасної зарубіжної літератури, виданих українською мовою, і досі доволі скупий, поповнився ще й романом фінського письменника Арто Паасилінни (Arto Paasilinna) «Виючий мірошник», що побачив світ у видавництві «Кальварія» (перекладач – Юрій Зуб). Факт випуску чужоземної книжки вже сам по собі провокує на думку, що видавці напевне вибрали щось варте уваги і це щось аж ніяк не може бути неякісним. Отже, і «Виючий мірошник», очевидно, підпадає під подібні критерії. Чи так це?
Чимало моїх знайомих так і не змогли подолати роман Умберто Еко «Ім’я рози», навіть попри його очевидну «видатність». Зупинялися на 100-150 сторінці й виправдовувалися потім «нудністю» або «складністю». Справді, «Ім’я рози» – чтиво не для всіх і кожного. Як і монастирське життя, описуване в романі, так і ця книжка – заглиблена у малозрозумілі сучасній людині речі, вона до того ж має власний специфічний, неквапливий ритм. Хто здатен увійти в цей ритм (тобто: таки подолати першу сотню сторінок), тому до самого кінця буде вже важко відірватися від захопливого читання, як про це писав сам автор. Можу засвідчити: це – щира правда.
Здавалося, ніщо не сприяє вдалому проведенню запланованої акції. Зима чомусь вирішила початись саме в цей день, 25 грудня, і нам довелося немало намерзнутися в очікуванні. Тим більше, була пізня пора – близько сьомої, адже туди, куди ми йшли, не пускали раніше. Отже, наш пункт призначення стоїть по вулиці Дегтярівській, 13 і має назву «Київський слідчий ізолятор № 13». Але ось надійшов дозвіл, і декілька письменників, поетів, музикантів і журналістів попрямували на зустріч із, приблизно, сотнею злочинців – ув’язнених Лук’янівки.
Наталка Сняданко своєю «Колекцією пристрастей» продовжила популярну в «сучукрліті» тематику любовних пригод молодої українки. Нинішня варіація, на відміну від майже гламурних, багатих на екзотику сексуальних історій Ірени Карпи, носить виразну печать галицького походження й двох вищих освіт головної героїні. От тільки чи змінилося кардинально від цього бодай щось?
Київська презентація книжки «Славка» Галі Ткачук (за участю гурту «Пропала грамота») мала відбутися ще 18 грудня. Але в клубі «Бочка», обраному для проведення заходу, з’явилися проблеми з електрикою. А яка може бути «Пропала грамота», коли пропала електрика? Однак рівно за тиждень, 25 грудня, нічого екстраординарного, що могло би завадити літературно-музичній акції, вже не сталось. І тому презентація таки відбулась.
