Ще раз про «Дві тонни» та надмірну жовч ІБТ
Цього разу двотисячники здається вже точно про себе заявили. Ні, вони й раніше заявляли – регулярні до набридливості поетичні вечори, акції та перформанси, дебютні й не тільки дебютні збірочки віршів із припискою: поет-двотисячник. Але «Дві тонни» – це щось трохи більше.
Нині в усьому світі користується популярністю специфічний жанр наукових студій, предметом вивчення якого є так звана «культура повсякденності». Звичні всім речі, скажімо, унітаз чи лялька «Барбі», беруться й розглядаються вченими в історичному та культурологічному аспектах. Виходить дуже цікаво і пізнавально. І ось нарешті в Україні, до якої світові тенденції доходять традиційно повільно, перекладено одну з найвідоміших книг цього жанру – «Смаки раю» Вольфґанґа Шивельбуша.
Якої презентації для своєї книжки хоче будь-який письменник? Не будучи письменником, усе ж спробую відповісти. По-перше, вона має бути незвична і оригінальна, а по-друге – на неї має прийти якомога більше людей. У плани Ярослави Литвин, яка 24 жовтня представила свою нову книжку «Пухнаста» друге, здається, навіть не входило; зате оригінальності молодій авторці не займати, як переконливо довела ця неформатна презентація.
Олег Романенко – український поет, один із чільних представників так званого «покоління двотисячників». Та тут він постане не в творчій, а в новій для себе іпостасі – видавця: видавництво «Маузер», засновником якого є Олег Романенко, випустило в світ першу велику антологію двотисячників під назвою «Дві тонни».
Філософи рідко здобуваються на якусь примітну популярність за життя. Як правило, вони не здобуваються на неї і після смерті. Та все ж трапляються винятки. Таким винятком, останні років двадцять, був Жан Бодріяр – «постмодерний гуру», творець концепції симулякра і теоретик «світу після оргії». 6 березня цього року в Парижі на 77 році життя він помер. А щойно зараз «Кальварія» видала вже третій український переклад Бодріяра. Ним стала книжка 84-го року «Божиста лівиця».
Уже виходячи з назви поетичної збірки Богдана-Олега Горобчука «Місто у моєму тілі» (що не так давно побачила світ у видавництві «Смолоскип»), можна очікувати від неї щонайменше трьох речей: урбанізму, еґоцентризму, тілесності. Як побачимо далі, так воно і є; а в принципі, дізнаємося ми в кінці, тут це все одне й те саме, на що недвозначно натякає та ж таки назва.
Нові книгарні навіть у Києві відкриваються нечасто. А суто українські – взагалі рідко, можна навіть сказати, майже ніколи не відкриваються. Принаймні донедавна було саме так. Але не тепер – тому що на цьому тижні при видавництві «Смолоскип», що на Подолі, з’явилася нова, велика і цілком українська книгарня. 30 серпня відбулася її офіційна презентація.